Джерело: Глузд 

Упродовж 9 років вони допомагають дітям-сиротам: збирають кошти на канцелярію, одяг та подарунки, здійснюють найзаповітніші мрії.  Організовують освітні й доброчинні проєкти. Пропагують в суспільстві ідею проти жалю, розповідають дітям про сексуальну освіту й розумінню, що все в їхніх руках. Вони —  супердобродії, які розвінчують міфи про всиновлення та всі зміни починають із  себе.

«Історія благодійного фонду «Клуб Добродіїв» розпочалася з того, що Марія Артеменко допомагала онкохворим у дитячому відділенні Інституту раку, але в якийсь момент зрозуміла, що це занадто важко: одного дня приходиш, а дитинки нема. На жаль,  у житті є події, на які ми не можемо вплинути…

Згодом, 2011-го створили соціальний проєкт «Хочу Жити! Дружити! Радіти!», під час якого засновниця Всеукраїнської благодійної організації усвідомила, що потрібно такі заходи масштабувати й водночас зосередитися на чомусь одному. Ми знайшли діток зі складними життєвими обставинами, які проживають у дитячих будинках й  будинках сімейного типу»,  —   розповідає суперволонтерка Тетяна Дьякова, яка опікується дитячими будинками від 2011-го.

Так, 9 років тому відбулася перша зустріч волонтерів з майбутньою засновницею Марією Артеменко.

«Нас було п’ять дівчат. Ми з вогником в очах обговорювали опіку над дітьми-сиротами. Тоді обрали 5-6 дитячих будинків і вирішили, що вся наша діяльність буде спрямована на навчання та розвиток. Ми відвідували дітей щонайменше два рази на місяць та підбирали під кожну вікову групу завдання, які б розвивали, спрямовували їх на профорієнтацію, давали змогу тестувати професії, які вони обирали. Наприклад, ми запрошували дизайнерів, які розповідали про специфіку своєї роботи і давали дітям практичні завдання. Траплялося, що під час таких майстер-класів ставало зрозумілим, що в деяких підопічних нема хисту до малювання або креативу. У такому разі ми змінювали, давали поради, як розвиватися в іншому напрямку».

2011 року «Клуб Добродіїв» був волонтерською організацією, проте через 5 років трансформувався в благодійну організацію «Благодійний фонд «Клуб Добродіїв». За роки діяльності команді вдалося допомогти понад тисячі сиротам та дітям зі складними життєвими обставинами.

Менторство — це не одноразова акція

Тетяна Дьякова пояснює, що бути ментором у дитячому будинку означає тримати руку на пульсі, брати на себе відповідальність й турботу про дітей.

«Ми постійно опікуємося цими дітками, окрім тренінгів, навчання й комунікації, також забезпечуємо всім необхідним. На нашому сайті ми постійно організовуємо акції й збір коштів. Наприклад, в серпні цього року збирали на новенькі рюкзаки для дітей, взуття, одяг та ін.».

За стільки років благодійний фонд надзвичайно розвинувся, однак під час будь-яких злетів є також падіння, розчарування, непорозуміння.

«На сьогодні під нашою опікою 8 дитячих будинків. За історію Клубу Добродіїв були випадки, коли дитячі будинки зачинялися і лише один випадок, коли ми самі припинили співпрацю з будинком сімейного типу. Складність виникла через керівництво, з яким ми, на жаль, не змогли знайти спільну мову. Необхідно розуміти, що волонтери з нашої організації приїжджають лише два рази на місяць, а це два дні занять, комунікації та розвитку. А тому важливо, щоб і після нашого від’їзду працювали з дітьми. Ми вигорали й ловили себе на думці, що просто не хочемо ще раз туди повертатися: це вічні конфлікти й негатив. Зрештою, ми цю енергію спрямували на роботу з іншим дитячим будинком, де є потреба та немає спротиву».

Даємо вудочку, а не рибку!

Команда волонтерів також вчить суспільство не жаліти сиріт. Добродії пояснюють, що дітям для щасливого й успішного життя потрібні три складові: знання, навички та можливості.

За час діяльності команда благодійного фонду створила чимало проєктів: курси фінансової та юридичної грамотності, курси програмування тощо. Важливу роль для дітей зіграла програма Transition у партнерстві з Veteran Hub, під час якої діти довідалися від ветеранів АТО про механізми адаптації. Піврічну навчальну програму пройшло понад 70 дітей. Вони розширювали свої захоплення, будували стосунки, розвивали емпатію. Займалися творчістю, акторською майстерністю з викладачами «Дикого театру», опановували гру на інструментах з терапевтичним впливом  —  глюкофоні й дримбі, ознайомлювалися з різними професіями, вчились продуктивному спілкуванню.

«Допомагала в розвитку дітей також  громадська спілка «Освіторія», яка впродовж 6 місяців щовихідних демонструвала дітям хімічні та фізичні досліди. Ми слухали лекції про властивості води й інших хімічних елементів, разом робили експерименти.

Ми спочатку випробовуємо якусь програму в одному дитячому будинку, а потім популяризуємо її й у всіх інших. Звісно, під час вибору програми враховуємо й вік дітей. Наприклад, з малечею займаємося моторикою, вивчаємо мови».

Волонтерка Тетяна Дьякова розповідає, що Клуб Добродіїв  організовував для дітей курс з перукарської майстерності, таке навчання відбувалося в межах проєкту «Перша професія» в співпраці з громадською спілкою «Освіторія». За 3 роки  такий курс пройшло близько 30 вихованців дитячих будинків «Чебурашка» і «Надія» (Київська обл.), якими опікується Клуб Добродіїв.

«Ми облаштували робочі місця для дітей, до них приїжджали фахівці зі студій краси Mostton і салону G Bar. Викладачі навчали дітей теорії та допомагали опанувати навички перукаря: зачіски, стрижки й фарбування».

Надзвичайно захопливим для дітей став курс професійного фотографа Андрія Кузьміна, який пройшли дві дівчинки — Світлана й Альона.

«Андрій  — відомий київський фотограф. Він щотижня приїжджав на вихідні в дитячий будинок сімейного типу родини Міщенко й навчав дівчат. Вони вчилися налаштовувати світлочутливість, витримку і діафрагму для різних зйомок. Вивчили психологію портрету, через спілкування навчилися розкривати героя фотозйомки, а також дізналися, як аналізувати його емоційний стан, встановлювати з ним контакт і, звісно, правильно позувати. Діти дуже зацікавилися і з нетерпінням очікували наступного заняття».

Результатом такої плідної співпраці став фотопроєкт у київській фотостудії Loft31, де Альона та Світлана працювали з професійними акторами та зробили їм портретну фотосесію.

Ми збираємо мрії

«У нас є таке правило: ми збираємо мрії. Кожна дитина заповнює анкету. Ці мрії ми намагаємося здійснювати просто так, не прив’язуючи їх до Дня народження чи іншого свята».

Наприклад, хлопчик Василь мріяв стати будівельником, а тому команда благодійного фонду везла його на  будівельний майданчик, він проходив тренінги й курси. Хтось мріяв стати кулінаром, такій дитині надавали змогу відвідати різні ресторани, де шеф-кухарі, разом із вихованцями робили десерти, основні  страви, пекли піци.

Загалом за 2019 рік команда Клубу добродіїв організувала 57 поїздок у дитячі будинки та 21 виїзд дітей до Києва та міст Київської області на майстер-класи, навчання, екскурсії. 8 випускників підготувала до самостійного життя в гуртожитку, понад 150 дітям надала підтримку в розвитку їхніх талантів та захоплень.

«Чимало волонтерів з інших організацій вибудовують свою діяльність на почутті, на тому, що діти-сироти щось недоотримують. У нас зовсім інша позиція: ми їм хочемо показати рівність та можливості. Допомогти зрозуміти, що все в їхніх руках».

Особливістю менторів та волонтерів Клубу добродіїв у тому, що вони ніколи не кажуть фрази «Це неможливо», навпаки, намагаються всіма силами допомагати реалізовувати задуми.

«У нас був хлопчик Микола Куценко з дитячого будинку «Світанок», який писав вірші. Ми запитали, чи бачить він у цій справі своє майбутнє. Юнак ствердно відповів. Ми видали його збірку віршів.  Бачили б ви його щасливі очі! Для нього це була фантастика. Нашу добру ініціативу підтримали у видавництві Artbooks, а талановита Masha Foya намалювала красиві ілюстрації».

Супердобродії теж вигорають

Благодійний фонд не стоїть на місці, а тому організовує навчання не тільки для дітей, а й для волонтерів. Тепер у клубі понад 150 волонтерів. Дехто з них став наставником для дітей, є ті, які  підсилюють фонд своїм талантом (сторітелери, дизайнери, фотографи, відеографи),  є люди, які активно допомагають організовувати та втілювати в життя проєкти та активності, або ж підтримують матеріально.

Щоб стати волонтером, необхідно заповнити заявку на сайті та відвідати перші збори для волонтерів, про які заздалегідь попереджають у соціальних мережах. Мета цієї анкети —  допомогти людині зрозуміти, чим би вона хотіла займатися у фонді.

«У нас була Школа волонтерів для тих, хто хоче долучитися до доброї справи. Ми завжди пояснюємо, що допомагати потрібно в зручний для себе спосіб: це може бути витрачений час на поїздки й спілкування з дітьми, кошти або фінансування певного професійного зростання дитини».

За кожним будинком закріплені супердобродії, зазвичай дві особи, які завжди допомагають і все контролюють. Загалом це до 20 осіб, які завжди на зв’язку. Інші волонтери можуть пофотографувати дні народження, привезти солодощі тощо.

За 9 років діяльності команда Клубу Добродіїв зрозуміла, наскільки важливо працювати з волонтерами.

“На початку ми часто мали справу з вигоранням. Зараз дуже багато співпраці з психологами, тренінги із згуртування команди, а також курси з медитації. Усе це для того, щоб кожен волонтер відчував підтримку, розуміння важливості своєї роботи. Ми прагнемо кожного наповнити позитивною енергетикою. Адже якщо ти порожній, то не матимеш що віддати дітям. Проблему з вигорянням вирішили”.

Говорити, поки не пізно

Волонтерка Тетяна Дьякова розповідає, що надзвичайно важливим був проєкт з фондом Олени Пінчук «Антиснід». Він був розрахований на пів року, під час якого волонтери помітили, що вихованці дитячих будинків не знають та не дбають про свою гігієну.

«Запах поту — це дрібниці, але коли під нігтями вся таблиця Менделєєва…! А коли ми провели пробне тестування з банальними питаннями на кшталт «Як часто треба чистити зуби?», «Вмиватися?» —  виявилося, що зуби вони чистили інколи один раз на тиждень…».

У рамках цієї програми команда благодійної організації підключила мережу клінік «Адоніс», яка пролікувала дітям зуби.

«Приїжджала відома блогерка, зірка, філантропка Санта Дімопулос, яка підтримує ініціативу нашого фонду. Для дітей така гостя була цікавою й важливою, адже переважно вони довіряють комусь авторитетному».

Один з блоків програми був присвячений фізичному вихованню, організація запросила талановитих тренерів зі всієї України, які демонстрували різні вправи та спортивні ігри. Тоді як останню секцію програми організували для сексуального навчання.

«За це ми найбільше хвилювалися: «А чи не рано?», «Чи варто про це говорити з дітьми?» Однак, коли поспілкувалися з фахівцями, які навели статистику, що перший сексуальний досвід у дітей трапляється в 10-12 років, ми зрозуміли, що це вже може бути й запізно…
Коли ми розпочали цей курс з програмною директоркою фонду «АНТИСНІД» Ольгою Сердюк, яка працювала з дітьми й ставила стандартні запитання. Наприклад, які види сексу ви знаєте? Найбільшим нашим здивуванням було те, що на першому місці в дітей анальний, завдяки якому (на їхню думку) зберігається цнота. Тоді як про класичний секс  вихованці згадували в останню чергу. Це була морально складна для нас ніша, адже потрібно було пояснити  не тільки дітям, а й директору дитячого будинку навіщо ми проводимо такі заняття».

Волонтерка зізнається, що навіть після того, як їм передали велику кількість презервативів, щоб команда могла навчити дітей ними користуватися (на бананах), директор не дозволив це зробити.

«Повчальною історією стало те, що після занять до нас підійшла чотирнадцятилітня дівчинка, яка зізналася, що вони із хлопцем планують свій перший секс. З нею поспілкувалася Ольга Сердюк. Вона пояснила, як важливо не поспішати в таких питаннях, прислухатися до себе, уміти казати «ні», наскільки важлива контрацепція… Однак це не допомогло: приблизно через  пів року мені зателефонувала ця дівчинка в сльозах. Я дуже добре пам’ятаю той день та її слова: «Мені немає до кого звернутися.  Я вагітна…». Тоді це був просто калейдоскоп подій: ми їздили до пологового будинку, де школярка деякий час лежала на збереженні. На жаль, вагітність через стан здоров’я обірвалася…».

Тетяна Дьякова зізнається, що найскладнішим у цій історії було прийняти, що не все залежить від тебе і навіть після пояснень, тренінгів, комунікації, будуть випадки, які спричинятимуть внутрішнє вигорання.

«Ми шукали психолога, який з нею пропрацює цю ситуацію, адже дівчина ще геть юна. Яким же було моє здивування, коли на запитання: «Лєн, а як тобі буде зручно спілкуватися зі спеціалістом, телефоном чи ліпше, щоб він до тебе приїжджав? », я отримую відповідь: «А навіщо? У мене все ок, у мене інший хлопець». Через певний час вона знову завагітніла.

Це було для мене повне фіаско, адже після того, як ти пояснюєш усе про контрацепцію, двічі на рік вагітніють. Ми удосконалили цю програму й сподіваємося, що більше таких ситуацій не буде. Однак зрозуміли, що трапляється й негативний досвід».

Як допомогти Добродіям?

Фінансують фонд волонтери, які організовують збір коштів та на сторінці Клубу Добродіїв.

«Нас неабияк підтримують різні компанії. Наприклад, зараз це мережа магазинів “Сільпо”, яка започаткувала акцію — перерахування балів на фонд Клубу Добродіїв. Також чимало інфлюенсерів на свої дні народження організовують збір коштів через нашу сторінку. Здебільшого саме блогери можуть за один день зібрати великі суми».

Інструкція для створення благодійного фонду

Щоб створити таку Всеукраїнську благодійну організацію, передусім потрібна команда.

«Одна людина цього не подужає, тому важливо знайти однодумців», —  рекомендує волонтерка Тетяна Дьякова.

Не варто забувати про системність, офіційність та  прозорість.

«На початку ми працювали без офіційного оформлення. Однак через деякий час наша діяльність трансформувалася у Всеукраїнську організацію. Ми маємо свого юриста та бухгалтера, які оформлюють та контролюють усі документи. Великі компанії хочуть бачити звіти, знати, куди “осідають” кошти. А тому свою організацію необхідно зареєструвати юридично.

Важливо зрозуміти, у якій галузі ви хочете працювати та кому допомагати. Проаналізувати, який у вас є ресурс, адже одного бажання недостатньо. Зазвичай фінансування приходить поступово. Відомі компанії бачать, що конкретний фонд працює вже давно, є хороші відгуки, тому без вагань допомагають. На сьогодні з радістю й гордістю можу сказати, що будь-який запит Клубу Добродіїв ми зможемо закрити, а це все завдяки нашій репутації. За ці роки ми себе зарекомендували як чесні та успішні».