Про що свідчать цифри

Комплексне всеукраїнське соціологічне дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє» проводилося компанією Kantar у якісний та кількісний етапи. Під час якісного етапу з підлітками віком 13 — 19 років було проведено чотири онлайнові фокус-групи тривалістю 90 хвилин кожна. Результати фокус-груп було використано для розробки інструментарію кількісного етапу, в ході якого опитали 600 молодих людей 13−19 років методом face-to-face.

Що хвилює молодь під час війни, якими є найбільші страхи і переживання підлітків, за допомогою чого вони відволікаються від новин про війну, чи достатньо підтримки отримують від дорослих та яким чином пов’язують свою долю з Україною в подальшому — ось основні аспекти, на яких було сфокусоване дослідження.

Так, результати показали, що 73% опитаних підлітків найбільше хвилює війна в Україні — вона проходить крізь всі сфери життя червоною ниткою. Ще 23% опитаних підлітків найбільше хвилює навчання — вони переживають через іспити, стикаються з відсутністю мотивації, хочуть ходити до школи, спілкуватися з однокласниками та викладачами вживу. Чимало зі школярів були позбавлені такої можливості ще за часів коронавірусної пандемії, коли навчальний процес довелося перевести у дистанційну форму.

Питання про те, як найкраще організувати для дітей навчання, найгостріше постало для багатьох сімей влітку 2022-го, каже Марія Артеменко. Що більше наближалася осінь, то чіткіше було зрозуміло, що війна в Україні не завершиться завтра, а, отже, треба вирішувати, де і як навчатимуться діти. Особливо ті, хто виїхав за кордон ще навесні або на початку літа.

37% опитаних в ході дослідження підлітків зазначили, що їм стало важче знаходити нових друзів. Загалом же, опитані хлопці та дівчата, окрім нестачі спілкування, відмічають, що стикнулися з такими складнощами як: страх і тривожність, потреба в коштах, герметичність простору, як-от неможливість залишитися наодинці, обмеження в пересуванні та поїздках, а також нестача фізичної активності, також одноманітність життя, відсутність часу й можливостей на хобі, та залежність від соцмереж.

Крім того, на плечі підлітків лягає також і відповідальність догляду за іншими членами родини, зокрема за молодшими братами і сестрами. 43% опитаних підлітків мають братів і сестер, і майже половині з них необхідно допомагати батькам по догляду за ними. Для 15% це становить певну проблему, адже забирає їхній час. При цьому, на запитання: «Чи подобається тобі наглядати за меншими братами і сестрами?» 40% відповіли: «Скоріше подобається», по 19% обрали відповіді «Дуже подобається» і «Важко відповісти», 16% проголосували за «Скоріше не подобається», а ще 6% — за категоричне «Ні».

У пошуках підтримки

Однією з наскрізних тем у дослідженні стала підтримка та потреба підлітків у ній. Більшість респондентів відповіли, що отримують достатньо підтримки з боку дорослих: батьків, інших родичів, вчителів, товаришів та однолітків. Та навіть незважаючи на це 59% українських підлітків хотіли би мати більше підтримки від своїх близьких. І це — не дивно, зазначає Наталія Пашко. Адже у зв’язку з війною підлітки переживають як первинні втрати, тобто фізичну втрату когось або чогось, як-от втрату близької людини або дому, так і втрати вторинні, наприклад, втрати стабільності, здоров’я, звичного режиму, контакту з близькими, мають складнощі адаптації у нових умовах:

81% українських підлітків вважають своєю опорою батьків, при цьому 25% також шукають опори в самих собі. Та навіть попри це 83% респондентів бажали би дізнатися, як вони можуть краще підтримувати себе в складні часи.

Ефективна підтримка з боку дорослих можлива лише в тому випадку, якщо самі дорослі відчувають себе емоційно стабільними та цілісними. Наталія Пашко згадує так зване «правило кисневої маски»: спершу дорослий має стабілізувати свій стан, щоб мати можливість допомогти дитини.

Психологиня пояснює, на що дорослим слід звертати особливу увагу для того, аби вчасно розпізнати «тривожні дзвіночки» у поведінці дитини”. Ці маркери можуть відрізнятися в залежності від віку дитини.

Так, якщо йдеться про дошкільний вік, такі діти, переживаючи психологічні травми, можуть відмовлятися від звичної для них діяльності: від ігор, дослідження світу абощо. Загалом, якщо дитина замкнута в собі, ізолювалась від всіх, не хоче говорити, і це триває більше тижня, варто звернутися по допомогу до спеціаліста.

Віра в перемогу й бажання відбудовувати країну

Навіть попри окреслені складнощі, підлітки все одно продовжують мріяти, сподіваються на краще та очікують на перемогу України. 91% опитаних молодих людей хотіли би опанувати нові знання. А якщо б з’явилася можливість переспрямувати кудись свої зусилля та приділяти більшу увагу якісь справі, 43% воліли би почати заробляти власні гроші. 22% хотіли би займатися власними хобі, а 15% записалися б на додаткові навчальні курси.

Попри те, що через вплив війни майбутнє для багатьох молодих людей видається дещо туманним, 67% респондентів знають, ким хотіли би стати. Що ж до війни, то 95% підлітків вірять в перемогу України, а 86% респондентів бачать своє майбутнє саме в Україні. Якщо розкласти останній пункт більш предметно, виходить, що 70% опитаних хочуть жити і навчатися в Україні, 10% хотіли би виїхати за кордон на навчання, а потім повернутися, по 6% хочуть виїхати за кордон, допоки не закінчиться війна, але потім повернутися в Україну, або не знають, як відповісти на поставлене запитання. І лише 8% хочуть виїхати з країни і залишитися за кордоном.

90% опитаної молоді хочуть бути корисними Україні: розвивати економіку, інфраструктуру, волонтерити, брати участь в благодійних, соціальних, еко ініціативах, допомагати ЗСУ, підтримувати культурну спадщину та розвивати інноваційні технології. При цьому, 43% вже долучалися до волонтерства: збирали кошти для армії, плели маскувальні сітки, допомагали дітям одягом та іграшками, пакували допомогу, готували чи роздавали їжу тощо.

Прагнення до дорослості й до героїзму — це основна задача підліткового віку, каже психологиня Наталя Пашко. Це спроби довести цьому світу: «Я — можу»:

Сила та рішучість молодих людей, відображені в проведеному дослідженні — надзвичайні, підкреслює Міа Хаглунд Хілас, голова місії Plan International в Україні. Такі дослідження є дуже корисними, каже вона, оскільки допомагають переглянути вже існуючі програми з молодими людьми та почати більш ефективну співпрацю з ними, залучаючи їх до прийняття всіх рішень. Адже у більшості країн, де працює Plan International, діти та молодь у таких процесах зазвичай представлені недостатньо.

Залучення підлітків до прийняття рішень — одна з основних цілей, яку вбачає для себе також і Марія Артеменко. Вона каже: під час презентації результатів дослідження, на яку було запрошено, власне, і самих підлітків, було виокремлено важливе правило. Воно звучить так: «Нічого для нас — без нас». Тобто нічого для і про підлітків — без підлітків. Це хороше правило, яке варто брати в роботу, додає вона: