«“Мені вдалося” — це проєкт мого серця, найбільший вихід із зони комфорту за всю кар’єру», — ділиться Ірина Чимирис, організаторка інтенсивів.

Розповідаючи про проєкти, ми не можемо оминути людей, які стоять за їхнім створенням. Сьогодні ми б хотіли розповісти більше про Ірину Чимирис, організаторкою інтенсивів «Мені вдалося». Професійна спортивна акробатка у минулому, крута телевізійна редакторка і власниця бізнесу з організації івентів. Як Ірина приєдналась до Клубу Добродіїв, які виклики постають в роботі та як за 5 хв домовитися з Василем Байдаком про подію. Дізнаємося далі!

«В мене є правило: ти маєш робити те, що приносить користь людям!»

«За освітою я журналістка і 10 років працювала на провідних телеканалах України. Завжди мріяла про цю професію, тому після школи не стояло питання, у який ВНЗ вступати — тільки Інститут журналістики. Мріяла стати військовим журналістом, бачила себе за роботою у гарячих точках. Докопатися до суті — це завжди мене манило», – каже Ірина. 

Попри те, що карʼєра на телебаченні складалась успішно, Ірина розчарувалась у професії — робота на одному з найпопулярніших соціальних ток-шоу країни повністю розчарувала.

Обрати напрям, за яким хочеться рухатись далі, допомогла робота в масштабному проєкті «Kyiv Fashion Days»: «Моя одногрупниця створювала революційний продукт у в модній індустрії. Від неї я отримала запрошення долучитися до організаційних моментів всередині заходу. Тоді я зрозуміла: процес організації подій — це те, до чого я маю рухатись». 

«В мене є правило: ти маєш робити те, що приносить користь людям! Будь-що, що я роблю, має бути з користю для мене, для людей, для моїх дітей, для чужих дітей. Близько пів року я шукала себе. Намагалась організовувати різні заходи. Зібрала свою команду і ми дуже швидко набирали обертів. І так, креативно, швидко, вдало розвивали свою справу аж до повномасштабного вторгнення. Хоча, цей шлях теж не був безхмарним, але цікавим», – ділиться Іра. 

З першими бомбардуваннями Києва Ірина з родиною евакуювалися до Умані. Повернулися вже у червні.

«Тоді Клуб Добродіїв вже працював з дітьми в укриттях, проводив майстерки. І Марічка, з якою ми дуже давно знайомі (а я точно знаю, що все, що робить ця людина, наповнене сенсами) опублікувала допис про те, що їй потрібні менеджери. Подумала: чому б не спробувати? В той час я усвідомлювала, мого морального ресурсу не вистачить на те, щоб створювати щось розважальне. Тоді я волонтерила у мовному проєкті “Єдині”, який допомагає перейти на українську мову. Вочевидь тоді ще був не час. І я не була готова до Фонду, і він до мене».

До можливості роботи у Фонді Ірина повернулась вже у листопаді 2022 року. Спочатку долучилась до роботи Клубу Добродіїв у якості керівниці відділу соціо-емоційної підтримки. 

«І першочергово моє керівництво не склалося. Відверто, я засмутилась. Але згодом зрозуміла, що це було лише на користь. Так сталось, що я з командою Фонду почала працювати над освітнім інтенсивом “Мені вдалося”. Я називаю його проєктом мого серця. Це був найбільший вихід із зони комфорту. Емоційно і енергетично — це найскладніший проєкт у моєму житті», – сміється Ірина.

Домовлятись — це те, що менеджерка вміє робити найкраще. Роки роботи на телебаченні стали у нагоді. Взявши на озброєння саме цю навичку, Ірина почала працювати над організацією свого першого інтенсиву. 

Перший тиждень не розуміла, що відбувається навкруги, але завдання перед собою ставила амбітне — подарувати проєкту душу: “Будь-який івент — це проєкт з душею. Подія обовʼязково має бути з сенсами, з трансляцією цінностей». 

“Перший інтенсив “розірвав” мені серце, зарікалась, що більше не братиму участь. Але за місяць вже планували наступний”.

Зимовий освітній інтенсив став особисто для Іри тим самим усвідомленням: якою б не була складною ця робота, вона вартує кожного прикладеного зусилля.

До зимового «Мені вдалося» приєдналися підлітки, які вимушено покинули свої домівки та проживали у модульному містечку у Бучі. 

Серед них був хлопчик Даня, тоді йому було близько 15 років. Дідусь і мама хлопчика хворіли і у свої роки Даня утримував всю родину. На цей інтенсив хлопця записала мама, яка дуже хотіла, щоб він був присутній. 

«Одного разу я запитала у нього, чим він засмучений, на що він зізнався, що всю ніч працював над перекладами, щоб заробити кошти для родини. Тоді я побачила перед собою не підлітка, а дорослого чоловіка, який, попри молодий вік, ніс відповідальність за всю свою сім’ю. Також запам’ятався Женя, якому доводилось чекати по півтори години до початку заходу, бо батько міг його привезти лише на восьму. Дуже щирий хлопець, який зізнався, що йому важко знаходити спільну мову з однолітками. Тоді Женя змусив мене плакати, коли сказав, що ніколи не вірив, що може чогось досягти. Я попросила його пообіцяти мені, що він буде в себе вірити. А мені хочеться вірити, що в них все вдасться», – згадує Іра. 

В кінці першого потоку одна з учасниць Маша сказала: «Я відчула, що я знову живу». Вже влітку проєкт подарував нам знайомство з двома талановитими дівчатами, які влаштовували цілий концерт. Одна з дівчаток з Маріуполя, вона грала на фортепіано. Згадувала, що вдома також був інструмент. Але його вже немає, як і будинку. 

«Я зареклась: більше у цей проєкт не піду, він морально “розрізав” серце. Але потім, коли емоції відступили, починаєш згадувати Даню, який знайшов роботу на канікули, Машу з її словами, хлопчика з Маріуполя, який промовчав всі чотири дні, а на 5-й почав гратися з усіма, і потім сказав, що тут йому було класно. І розумієщ, що це все було недарма. Мене вистачило ненадовго. На тиждень команда проєкту пішла на перезавантаження, і через сім днів ми вже почали планувати наступний освітній інтенсив», – каже організаторка. 

«Мені вдалося» — це підліток, зі своїм характером та темпераментом. А головне, він має місію — допомогти розправити крила”.  

«Мені вдалося» — складний проєкт, велика команда та багато задач. Іра зізнається, попри те, що на її рахунку маса організованих заходів, але і без невдач не обійшлося. Так, наприклад, одного разу вона забула організувати роботу звукорежисера, кинулась в останній вечір перед подією. На щастя, все вдалося владнати. 

Також в пам’яті засіла історія про домовленість з відомим ведучим Дмитром Комаровим. 

«Я почала з ним домовлятись з моменту, як визначили дати проєкту. Нам з командою дуже хотілось, щоб він поговорив з дітьми. І зараз, згадуючи, я розумію, що це дуже потрібно було тій аудиторії. І в останній вечір перед заходом його помічниця пише кодову фразу: “Діма буде”. Я пищала від захвату на весь офіс. Дмитро затримав зустріч з дітьми аж на 2 години, весь наш таймінг того дня полетів. Але як результат — дуже потужна зустріч, діти не могли його відпустити». — каже Ірина. 

У команди Фонду була мета, щоб гостем інтенсиву став Вася Байдак, як свідомий блогер, приклад спілкування з аудиторією. Він не відповідав на повідомлення.

«Все вийшло випадково. Ми проводимо “Мені вдалося” в КВЦ “Парковий” і бачимо паралельно івент, на якому присутній Василь. Я  відразу підійшла і поставила питання, чому він не відповідає і коли до нас прийде. Вже у червні Василь Байдак був у нас на інтенсиві. “Мені вдалося” любить наполегливих», – сміється Іра.

Жодного разу не було такого, що «Мені вдалося» повторився. Щоразу інтенсив  змінюється, в тому числі і від аудиторії, яка приходить. Саме підлітки приносять щось нове. Щоразу команда слухає фідбеки від всіх учасників і все намагається врахувати при підготовці до другого потоку. 

«Команда також експерементує. Зараз вже ввели виїзні дні: коли підлітки відвідують якісь локації. Так, це складніше в організації, але і результати дає кращі. Дуже хочеться, щоб досвід, який отримали підлітки, вони могли застосувати у своєму житті», — розповідає організаторка. 

Ірина не вірить, що діяльність Фонду буде вичерпана: «Навіть коли у дітей буде все, такі проєкти як “Мені вдалось” будуть жити далі. Бо вони про щось більше». 

«Ми повинні заради цього всього працювати. А там — закінчиться війна, і я організувала б свято. Свято вдячності, свято перемоги. Я мрію бути дотичною до створення свята перемоги. А ще б, запропонувала Фонду зібрати дітей, яким ми допомогли і організувати для них тусовку», — мріє Ірина.